Італійський поет Данте Аліг’єрі писав культовий твір протягом тринадцяти років — з 1308 по 1321 рік. Спочатку він називався «Комедія» — за прийнятою термінологією Середньовіччя. Епітет «Божественна» до назви пізніше додав письменник Джованні Боккаччо, віддаючи шану своєму кумиру.
Аліг’єрі надавав числам містичного значення, зокрема числам три, тридцять три та сто. Пекло, Чистилище і Рай — три рівні загробного світу в католицизмі, три частини твору. У кожній — по тридцять три пісні. Разом із вступною їхня сума досягає ста. Тридцять три — вік Христа. Сто — символ досконалості.
Поема знайшла відображення майже у всіх сферах культури. Оноре де Бальзак зробив відсилку до неї в назві «Людська комедія». Томас Еліот і Хорхе Луїс Борхес використали її строфи як епіграфи до своїх творів. Ден Браун включив сюжет і історію створення у роман «Інферно». У живописі творчість Аліг’єрі стала основою картин Доменіко ді Мікеліно, Сальвадора Далі, Рафаеля Санті, Сандро Боттічеллі, Ежена Делакруа та багатьох інших.
Анотація:
«Колись я в годину зрілих літ
У темний ліс зайшов і загубився…»
— так починається «Божественна комедія», безсмертна поетична трилогія, у якій Данте сміливо переосмислив середньовічну традицію «ходжень» по загробному світу та релігійних «видінь», створивши справді унікальний твір, де містика поєднується з філософією, а притча — із гострим політичним памфлетом.
Минуло століття. Політична актуальність «Божественної комедії» зникла, але залишилися безсмертна краса мови Данте, сила його літературного таланту та потужність філософської думки, що передбачила духовні й моральні пошуки гуманістичних геніїв Відродження.